"Вечори на хуторі біля Диканьки". Ось це справжня класика! Микола Гоголь. Книга: Вечори на хуторі біля Диканьки - Микола Гоголь Цитати з книги «Вечори на хуторі біля Диканьки» Микола Гоголь


Жанр:

Опис книги: Одного разу на ринку був куплений старий рукопис. Після її прочитання залишилася велика кількість запитань без відповідей. У цій книзі головними героями є двоє друзів, представлених ковалем і гімназистом. У цій книзі читачі зможуть дізнатися відповіді на різні питання, серед яких і те, яким чином можна утихомирити бурхливих русалок або легко пробігати через пекло і в зворотному напрямку. У книзі представлені й інші питання, на які автор дає досить розгорнуті відповіді, описуючи фантастичні пригоди двох найкращих друзів. Вирушайте разом із ними.

У теперішній час активної боротьби з піратством більшість книг у нашій бібліотеці мають лише короткі фрагменти для ознайомлення, в тому числі й книга Ніч на хуторі поблизу Диканьки. Завдяки чому, ви можете зрозуміти, чи подобається вам дана книга і чи варто вам її надалі купувати. Таким чином, ви підтримуєте працю письменника Андрій Бєлянін шляхом легальної покупки книги якщо вам сподобалося її короткий зміст.

Вечори на хуторі біля Диканьки . Ось це справжня класика! Микола Гоголь

(Поки що оцінок немає)

Назва: Вечори на хуторі поблизу Диканьки

Про книгу «Вечори на хуторі біля Диканьки» Микола Гоголь

Світ уяви воістину безмежний. В цьому переконуєшся, читаючи такі книги, як «Вечори на хуторі біля Диканьки» Миколи Гоголя. Містика, яка в деяких історіях нічим не поступається сучасним фільмам жахів, справді лякає. І все-таки – як добре написано! Почавши читати, просто неможливо зупинитись. Не дарма «Вечори на хуторі біля Диканьки» увійшли до . Ми також радимо кожному прочитати її!

А саму книгу ви можете завантажити унизу сторінки у форматі rtf, epub, fb2, txt.

Мене найбільше вразила розповідь «Ніч перед Різдвом» (на мою думку, багато хто з вас перечитував її зовсім недавно, під час свят). У ньому розкриваються як самі звичаї, а й їх колоритна атмосфера; тут і скрипучий сніг, що хвилює уяву, і запашні паляниці з ковбасою, і захоплюючі колядки.

Природа у описі Гоголя – це щось. Добірні метафори та епітети вражають своєю свіжістю. Чого варта одна тільки українська ніч... І Дніпро, і степ, і вітер, і все це звучить, мов пісня. Читаючи описи усіляких смаколиків і витребеньок, галушок та пампушок, так і відчуваєш їх спокусливий запах!

А герої! Один гарніший за інший. Примхлива Оксана, Солоха, Солопій… Їхні характери надзвичайно яскраві, і кожен розкривається у своєрідній, незвичайній ситуації лаконічної історії. У всіх них є щось комічне, вони радують своєю простотою. Сварливі жонушки з їхніми безхарактерними чоловіками в одних історіях різко контрастують з козаками та їх шляхетними дружинами – в інших.

Чи був би це Гоголь, якби не приправив свої розповіді неабиякою порцією містики? Звичайно, «Вечори на хуторі поблизу Диканьки» – не «Вій», але все ж таки… Його містика органічно вплітається в український побут, доповнюючи його та роблячи ще колоритнішим. І якщо в одних оповіданнях зі всієї цієї нечисті можна посміятися, то в інших (наприклад, «Страшна помста», «Ніч напередодні Івана Купали») часом стає моторошно.

Мабуть, такі яскраві оповідання колись слухали і чумаки, що зупинилися на нічліг. Сідали навколо багаття і слухали неймовірні історії під тріск багаття. А довкола степ та степ, та чорне небо, та тихі зірки, та шум вітру. Цікаво, чи розповідали Гоголю ці історії? Адже треба ж вигадати самому такі речі!

Недаремно Гоголя вважають класиком. Неймовірно багата мова, яскраві персонажі, чудові описи природи та людей, а також чудовий гумор і справжня містика – це справді його талант. Мені б дуже хотілося, щоб «Вечори на хуторі біля Диканьки» прочитали всі, хто ще читав:)

На нашому сайті про книги сайт ви можете завантажити безкоштовно або читати онлайн книгу«Вечори на хуторі біля Диканьки» Микола Гоголь у форматах epub, fb2, txt, rtf, pdf для iPad, iPhone, Android та Kindle. Книга подарує вам масу приємних моментів та справжнє задоволення від читання. Придбати повну версіюВи можете у нашого партнера. Також у нас ви знайдете останні новиниз літературного світу, дізнаєтесь про біографію улюблених авторів. Для письменників-початківців є окремий розділ з корисними порадамита рекомендаціями, цікавими статтями, завдяки яким ви самі зможете спробувати свої сили у літературній майстерності.

Цитати з книги «Вечори на хуторі біля Диканьки» Микола Гоголь

Справді, друкованого паперу розвелося стільки, що не придумаєш незабаром, щоб таке загорнути в нього.

Боже мій, за що така напасти на нас грішних! І так багато всякої погані на світі, а ти ще й жінок наплодив!

Жінці легше поцілуватися з чортом, ніж назвати когось красунею.

Коли вже мовчить людина, то, мабуть, забила багато розумом.

Чудово влаштовано на нашому світі! Все, що не живе в ньому, все намагається переймати і передражнити одне одного!

Микола Васильович Гоголь


Вечори на хуторі біля Диканьки

ЧАСТИНА ПЕРША

ПЕРЕДМОВА

«Це що за невидаль: «Вечори на хуторі поблизу Диканьки?» Що це за «Вечори»? І жбурнув у світ якийсь пасічник! Слава Богу! ще мало обдерли гусей на пір'я і звели ганчір'я на папір! Ще мало народу, будь-якого звання та зброду, виморило пальці в чорнилі! Смикнуло ж полювання і пасічника потягтися за іншими! Справді, друкованого паперу розлучилося стільки, що не придумаєш скоро, щоб таке загорнути в нього».

Чуло, чуло пророче моє всі ці промови ще за місяць! Тобто, я кажу, що нашому братові, хуторянину, висунути носа зі своєї глушині у велике світло - батюшки мої! Це все одно, як, трапляється, іноді зайдеш у покої великого пана: усі обступлять тебе і підуть обдурювати. Ще б нічого, хай уже вище лакейство, ні, якийсь обірваний хлопчисько, подивитися - погань, що копається на задньому дворі, і той пристане; і почнуть з усіх боків притупувати ногами. «Куди, куди, навіщо? пішов, мужику, пішов!..» Я вам скажу… Та що казати! Мені легше двічі на рік з'їздити до Миргорода, в якому ось уже п'ять років як не бачив мене ні підсудок із земського суду, ні поважний ієрей, ніж здатися в це велике світло. А здався - плач не плач, давай відповідь.

У нас, мої любі читачі, не в гнів будь сказано (ви, можливо, і розгнівайтеся, що пасічник каже вам запросто, ніби якомусь свату своєму чи куму), - у нас, на хуторах, водиться здавна: як тільки закінчаться роботи в полі, мужик залізе відпочивати на всю зиму на піч і наш брат приховає своїх бджіл у темний льох, коли ні журавлів на небі, ні груш на дереві не побачите більше - тоді, тільки вечір, вже напевно десь наприкінці вулиці гудять вогник, сміх і пісні чуються здалеку, брязкає балалайка, а часом і скрипка, говірка, шум… Це у нас вечірниці!Вони, будьте ласкаві, вони схожі на ваші бали; тільки не можна сказати, щоб зовсім. На бали якщо ви їдете, саме для того, щоб покрутити ногами і позіхати в руку; а в нас збереться в одну хату натовп дівчат зовсім не для балу, з веретеном, з гребенями; і спочатку ніби й ділом займуться: веретена шумлять, ллються пісні, і кожна не підніме й очей убік; але тільки нагрянуть у хату парубки зі скрипалем - здійметься крик, затіється шаль, підуть танці і заведуться такі штуки, що й розповісти не можна.

Але найкраще, коли зіб'ються всі в тісну купку і пустяться загадувати загадки або просто нести балаканину. Боже ти мій! Чого тільки не розкажуть! Звідки старовини не викопають! Яких страхів не завдадуть! Але ніде, можливо, не було розказувано стільки див, як на вечорах у пасічника Рудого Панька. За що мене миряни прозвали Рудим Паньком - їй-богу, не вмію сказати. І волосся, здається, у мене тепер сивіше, ніж руде. Але в нас, не будьте гніватися, такий звичай: як дадуть кому люди яке прізвисько, то і на віки віків залишиться воно. Бувало, зберуться напередодні святкового дня добрі люди в гості, у пасичникову хатинку, сядуть за стіл, і тоді прошу тільки слухати. І то сказати, що люди були зовсім не простого десятка, не якісь хуторянські мужики. Так, може, іншому, і вище за пасічника, зробили б честь відвідуванням. Ось, наприклад, чи знаєте ви дяка диканської церкви, Фому Григоровича? Ех, голова! Що за історію він умів відпускати! Дві з них знайдете у цій книжці. Він ніколи не носив пістрядового халата, який зустрінете ви на багатьох сільських дячках; але заходьте до нього і в будні, він вас завжди прийме в тонкому сукняному балахоні кольору застудженого картопляного киселя, за яке він платив у Полтаві мало не по шість карбованців за аршин. Від чобіт його, у нас ніхто не скаже на цілому хуторі, щоб чути запах дьогтю; але кожному відомо, що він чистив їх найкращим смальцем, якого, гадаю, з радістю інший мужик поклав би собі в кашу. Ніхто не скаже також, щоб він колись утирав ніс порожнистим своїм балахоном, як то роблять інші люди його звання; але виймав з пазухи охайно складену білу хустку, вишиту по всіх краях червоними нитками, і, виправивши що слід, складав її знову, як правило, в дванадцяту частку і ховав у пазуху. А один із гостей… Ну, той уже був такий панич, що хоч зараз нарядити у засідателі чи підкоморії. Бувало, поставить перед собою палець і, дивлячись на кінець його, піде розповідати - химерно та хитро, як у друкованих книжках! Інколи слухаєш, слухаєш, та й роздуми нападе. Нічого, хоч убий, не розумієш. Звідки він слів набрався таких! Хома Григорович якраз йому щодо цього славну сплів приказку: він розповів йому, як один школяр, який навчався у якогось дяка грамоти, приїхав до батька і став таким латиньщиком, що забув навіть нашу мову православну. Усі слова звертає на вус. Лопата в нього – лопатус, баба – бабусь. Ось, сталося раз, пішли вони разом із батьком у поле. Латиницік побачив граблі і запитує батька: «Як це, батьку, на вашу думку називається? Та й настав, роззявивши рота, ногою на зубці. Той не встиг зібратися з відповіддю, як ручка, розмахнувшись, піднялася і – хваль його по лобі. «Прокляті граблі! - закричав школяр, вхопившись рукою за лоб і підскочивши на аршин. - Як же вони, чорт би зіпхнув з мосту батька їх, боляче б'ються! Так ось як! Пригадав і ім'я, голубчику! Така приказка не до душі припала вигадливому оповідача. Не кажучи ні слова, підвівся він з місця, розставив ноги свої посередині кімнати, нагнув голову трохи вперед, засунув руку в задню кишеню горохового каптана свого, витягнув круглу під лаком табакерку, клацнув пальцем по намальованій пиці якогось бусурманського генерала. порцію тютюну, розтертого із золою та листям любистка, підніс її коромислом до носа і витягнув носом на льоту всю купку, не доторкнувшись навіть до великого пальця, - і все ні слова; та як поліз в іншу кишеню і вийняв синю в клітках паперову хустку, тоді тільки пробурчав про себе ледь не приказку: «Не мечіть бісеру перед свинями»… «Бути ж тепер сварка», - подумав я, помітивши, що пальці у Хоми Григоровича так і складалися дати дулю. На щастя, моя стара здогадалася поставити на стіл гарячий книш з маслом. Усі взялися до справи. Рука Хоми Григоровича, замість того щоб показати кулю, простяглася до книша, і, як завжди водиться, почали хвалити майстриню господиню. Ще був у нас один оповідач; але той (нічого б до ночі і згадувати про нього) таке викопував страшні історії, що волосся ходило по голові. Я навмисне і не поміщав їх сюди. Ще налякаєш добрих людей так, що пасічника, пробач боже, як чорта всі боятимуться. Нехай краще, як доживу, якщо дасть бог, до нового року й випущу іншу книжку, тоді можна буде настрашити вихідцями з того світу і дивами, які творилися за старих часів у православній стороні нашій. Між ними, можливо, знайдете байки самого пасічника, які розповідав він своїм онукам. Аби слухали та читали, а в мене, мабуть, - ліньки тільки проклята ритися, - набереться і на десять таких книжок.

Так, ось було і забув найголовніше: як будете, панове, їхати до мене, то прямо беріть шлях по стовповій дорозі на Диканьку. Я навмисне й виставив її на першому листку, щоб скоріше дісталися нашого хутора. Про Диканьку ж, гадаю, ви наслухалися вдосталь. І то сказати, що там хата нижча за якогось пасичникова куреня. А про сад і говорити нічого: у Петербурзі вашому, мабуть, не знайдете такого. Приїхавши ж у Диканьку, спитайте тільки першого хлопчика, що попався назустріч, що пасе в забрудненій сорочці гусей: «А де живе пасічник Рудий Панько?» - "А ось там!" - скаже він, вказавши пальцем, і, якщо хочете, доведе вас до самого хутора. Прошу, однак, не надто закладати назад руки і, як то кажуть, фінтити, бо дороги по хуторах наших не такі гладкі, як перед вашими хоромами. Хома Григорович третього року, приїжджаючи з Диканьки, понавідався-таки у провал з новою таратайкою своєю і гнідою кобилою, незважаючи на те, що сам правив і що понад свої очі надягав часом ще покупні.

Зате вже як завітаєте в гості, то динь подамо таких, яких ви зроду, можливо, не їли; а меду, і божуся, кращого не знайдете на хуторах. Уявіть собі, що як внесеш сотень - дух піде по всій кімнаті, уявити не можна якийсь: чистий, як сльоза або кришталь дорогий, що буває в сережках. А якими пирогами нагодує моя стара! Що то за пироги, якби ви тільки знали: цукор, досконалий цукор! А олія, так от і тече по губах, коли почнеш їсти. Подумаєш, право: на що не майстрині ці баби! Чи пили ви колись, панове, грушевий квас із терновими ягодами чи варенуху із родзинками та сливами? Чи не траплялося вам часом їсти путрю з молоком? Боже ти мій, яких у світі немає страв! Станеш їсти - смакота, та й повно. Насолода неописана! Минулого року… Але ж що я справді розбовтався?… Приїжджайте тільки, приїжджайте швидше; а нагодуємо так, що розповідатимете і зустрічному і поперечному.

Для себе я готова розділити творчість Гоголя на два блоки: російська («Мертві душі», «Петербурзькі повісті»)та українська («Вечори на хуторі поблизу Диканьки», «Тарас Бульба»).

І якщо перший мені дуже подобається, то другий - категорично ні.

Як свідчить опис книги:

Сатиричний цикл «Вечори на хуторі поблизу Диканьки» став гарячим зізнанням Гоголя у коханні до України.

Що правда то правда: тут безмежно багато українського побуту. На жаль, для мене дуже багато. Ось два герої сидять і всю сторінку обговорюють прогресивні німецькі методи куріння парою та можливість поставити нову винокурню. Побутовуха, побутовуха, побутовуууууууха. Або згадують рідну сьому воду на киселі та приятелів, з якими читача знайомити ніхто не планує, але розповісти, як у них справи, треба обов'язково. Нагадаю, розповіді короткі та не перевищують 30 текстових сторінок. Тим самим грішив «Тарас Бульба»: як почнуть козаки на січі перемивати кісточки один одному, так кінця й краю немає.

З іншого боку, мені подобається опис природи: дуже яскраві та барвисті уривки, що просто зачаровують. Створюють атмосферу набагато краще, ніж нескінченні розмови ні про що.

Чи знаєте ви українську ніч? О, ви не знаєте української ночі! Придивіться до неї: з середини неба дивиться місяць. Неосяжне небесне склепіння пролунало, розсунулося ще неосяжне. Горить та дихає він. Земля вся у срібному світлі; і чудове повітря і прохолодно-душене, і сповнене ніжності, і рухає океан пахощів. Божественна ніч! Чарівна ніч!

І ось ти вже уявляєш себе під глибоким чорним небом. Або:

Тихо світить по всьому світу: місяць здався з-за гори. Наче дамаською дорогою і білою, як сніг, кисеєю покрив він гористий берег Дніпра, і тінь пішла ще далі в хащі сосен.

Ну і як тут можна не перенестися на узбережжя цієї чудової річки?

Чудовий Дніпро за тихої погоди, коли вільно і плавно мчить крізь ліси та гори повні води свої. Не зашелехне; не прогримить. Дивишся, і не знаєш, йде чи не йде його велична ширина, і здається, ніби весь вилитий він зі скла, і ніби блакитна дзеркальна дорога, без міри завширшки, без кінця в довжину, риє і в'ється по зеленому світу.

Окремою проблемою для мене стало застаріле написання багатьох слів. Наприклад, козак або чорт. Я усвідомлюю, що це зроблено цілеспрямовано, щоб підкреслити українське просторіччя та місцевий колорит, передати атмосферу маленького селища з різношерстою марновірною публікою. Але легше не стає.

Мораль усіх історій лежить на поверхні. Тут немає трагічних дилем і просто нема чого обговорювати в спекотній суперечці довгими зимовими вечорами, намагаючись відшукати правих і винних або виправдати героїв. Ні, «Вечори на хуторі поблизу Диканьки» – це збірка дуже простих оповідань, де добро завжди тріумфує і кохання обов'язково перемагає. Єдине, що можна обговорити після прочитання – наскільки за два століття суспільні звичаї змінилися чи залишилися незмінними.

Схожі статті

2022 р. videointercoms.ru. Майстер на усі руки - Побутова техніка. Висвітлення. Металобробка. Ножі Електрика.